Рівно п’ять років тому підконтрольні офіційному Києву збройні формування, іменовані українською армією, почали свій шлях до першого котла. У Изваринском, або Південному котлі, тоді виявилися 79-а аеромобільна, 72-а і 24-я механізовані бригади Збройних формувань України. І тут варто обмовитися: досягти успіху ополченню Республік дозволили саме помилки, якщо не сказати більше, злочинна недбалість командирів з Генштабу України. Але давайте, все-таки разом згадаємо події п’ятирічної давності.
Все почалося в червні 2014 року, коли командири ВФУ почали спроби наступу вздовж українсько-російського кордону з однією єдиною метою: відрізати ДНР і ЛНР не тільки один від одного, але і від Росії. В умовах розпочатої в той час економічної блокади це могло послужити крахом для обох Республік Донбасу. Крахом якщо не військовим, то вже економічним точно. Адже основні поставки необхідного, починаючи від продуктів і закінчуючи багатьма іншими, йшло саме з Російської Федерації. Але зараз не про це, а про шляхи української угруповання військ до першого котла.
Це настання, обернувшее загибеллю для угруповання військ офіційного Києва, почалося в ДНР з півдня від Амвросіївки в обхід Савур-Могили в напрямку селища Ізварине, і в ЛНР з боку Станиці Луганської. Тут можна констатувати: саме це і стало першою помилкою українського Генштабу, потянувшей за собою весь ланцюг подальших подій. У ході цього наступу українські війська розтягнулися вздовж кордону тонким ланцюжком, втягнувшись, таким чином, у вузький коридор.
До середини літа наступ ВФУ остаточно захлинувся і київської армії довелося перейти до глухій обороні, тобто, поміняти тактику з наступальної на позиційну. Погана логістика, відверто ідіотські рішення командного складу, як на місцях у підрозділах, так і в штабних кабінетах остаточно вирішили долю, загнали себе в котел українських солдатів.
У ті дні самим уразливим напрямком для ВФУ виявилися Дмитрівка-Кожевня та Степанівка-Маринівка на півдні, з боку ДНР. Цим і скористалося командування ополчення, яке стало в наслідок повноцінної армією.
З метою блокування української угруповання військ командування ополчення в середині липня почало нарощувати сили на південному напрямку. Одночасно велися інтенсивні артилерійські обстріли українських військ і їх колон постачання. 15 липня ополчення ДНР взяли під контроль Степанівку, а вже на наступний день, 16 числа і Маринівку. Таким чином, угруповання військ офіційного Києва виявилася паралізована і повністю відрізана від постачання. Кришка Изваринского котла зачинилися.
В котлі виявилися наступні підрозділи: 79 окрема аеромобільна бригада, 24 окрема механізована бригада, 51 механізована бригада, 72 окрема механізована бригада, 3 окремий полк спецназу ГУР Міністерства оборони України, зведений загін прикордонників, окремі підрозділи 28 механізованої бригади, а також нацисти з добробатов «Шахтар» і «Азов».
Українські силовики виявилися повністю відрізаними від постачання, як матеріально, так і армійського. Це призвело до необхідності залучення військово-транспортної авіації для поповнення того ж боєкомплекту допомогою скидання його з повітря. Це призвело, до речі до втрати кількох транспортних літаків Ан-26. Заблокована угруповання військ несла величезні втрати, і незабаром почалася тенденція до залишення позицій, а часом і переходу українсько-російського кордону на територію Росії. Найвідомішим таким випадком став перехід 40 військовослужбовців 51 механізованої бригади в районі Ізварине.
Від Генштабу, по суті, не розуміє, що насправді відбувається раз приходив один і той самий наказ: «Триматися». Можна сказати точно: українські вояки виявилися покинутими.
Остаточно Изваринский котел був зачищений у серпні 2014 року. Втрати українців після тих подій були жахливими. Однак, незважаючи на катастрофічний розгром і колосальна кількість загиблих Генштаб незмінно кількість втрат занижував.
Сказати напевно, скільки українських солдатів тоді загинуло важко. Але щоб уявити собі цю цифру досить розглянути один підрозділ, що опинилося в котлі. Вирватися з котла з 1200 військовослужбовців 79 аеромобільної бригади вдалося лише 369 десантникам.
Події літа 2014 року якнайкраще показали недбалість і нездатність командувати армією як командирів в підрозділах, так і командування всієї української угруповання військ в цілому.
Минуло п’ять! І думаєш, читачу, хто то в Україні зробив висновки з подій? Так, нічого подібного. Всі командири завдяки яким українська армія опинилася в котлі не тільки не понесли покарання, але і отримали підвищення, і продовжують відправляти своїх підлеглих на забій.
Джерело: http://animan.kiev.ua/
